У старшій групі діти вже здатні усвідомлювати символічний зміст хвилини мовчання.
У них формується образ військового — сильної, мужньої, доброї людини, яка захищає рідну землю. Для багатьох дітей цей образ має особисте значення: дехто має рідних на війні, чує від батьків чи вихователів історії про героїзм, допомогу, дружбу.
Діти прагнуть наслідувати цей образ — бути хоробрими, добрими, турботливими, захищати тих, кого люблять.
У садочку вони долучаються до акцій допомоги: малюють листівки, передають волонтерам свої роботи, допомагають збирати речі та кошти для військових. Це формує почуття співучасті та вдячності.
Перед хвилиною мовчання вихователь може сказати:
«Є військові, які дуже люблять Україну. Вони оберігають нас, щоб ми могли жити під мирним небом. Є й такі, які стали янголами — вони теж захищають нас із неба, посилають нам світло й добро. Коли ми стоїмо тихо — ми дякуємо всім захисникам за мужність, за силу, за добро, яке вони несуть нашій країні. У цей час кожен із нас думає про мир, про добро і про любов».
Діти кладуть долоньку на серце, заплющують очі, стоять спокійно. Це не просто зовнішня дія — це момент внутрішнього спокою, вдячності та гордості.
У групі панує відчуття єдності: усі мовчать, але кожен переживає цей момент по-своєму — через думки, почуття, уяву.
Після хвилини мовчання діти співають Гімн України — це стало сталою традицією, символом гордості, єдності та підтримки.
Так вони вчаться відчувати, що любов до рідного краю — це не лише слова, а внутрішній стан серця: коли серце тепле, коли хочеться робити добро, допомагати, берегти.
«Коли ми пам’ятаємо тих, хто оберігав нашу землю, ми ніби запалюємо всередині маленьке світло. І воно допомагає світу бути добрішим».
Це вже зріла сходинка у формуванні культури пам’яті — через вдячність, любов, спокій і гордість за своїх.