Діти 2–3 років: перше знайомство з хвилиною мовчання

Для найменших дітей важливо не стільки пояснити словами, що таке хвилина мовчання, скільки створити емоційний стан спокою, довіри й доброти. У цьому віці діти ще не розуміють складних понять — таких як пам’ять, героїзм чи загибель, — але дуже тонко відчувають настрій дорослого. Тому головне — атмосфера, яку створює вихователь.

Роль вихователя

Вихователь має бути спокійним, лагідним, говорити ніжним голосом, підтримувати доброзичливий контакт очима. Коли група дітей сидить разом, важливо, щоб вихователь звертався до всіх — м’яко, з посмішкою.

«Коли вихователь спокійний — спокій передається дітям. Вони не просто мовчать, а відчувають, що навколо них безпечно й добре».

Казочка про тишу

У своїй роботі я використовую авторську казочку, яка допомагає дітям через художні образи зрозуміти, що таке хвилина мовчання.
Під час слухання діти занурюються у спокійний, світлий світ добра й вдячності, поступово усвідомлюючи, що тиша може бути доброю, а мовчання — теплим.

Я хочу поділитися з вами цією казочкою:

Діти, ви знаєте, що високо в небі живуть янголики, які оберігають нашу Україну. Колись вони були воїнами, звичайними людьми, що жили серед нас. Вони прокидалися зранку, снідали кашею, допомагали друзям, садили квіти й любили дивитися, як сміються діти.

А потім одного дня на їхню країну насунувся ворог, який хотів зруйнувати спокій і відібрати щастя. І тоді ці люди стали воїнами-захисниками. Вони пішли оберігати свій дім, щоб діти могли гратися з друзями й спати спокійно вночі.

Коли у воїна закінчилася зброя, він став янголом і піднявся високо в небо. Тепер вдень він може бути сонечком, що лагідно гріє нас своїми промінчиками, а вночі — зірочкою, що тихо світить і дивиться на нашу землю. І кожного дня янголи пильно стежать, щоб Україна була у безпеці.

Янголики дивляться на нас і перевіряють, чи ми вміємо чути тишу, коли вони прилітають. У тиші вони підлітають ближче, щоб побачити, як ми зупинились і згадуємо про них. Вони радіють, коли бачать, що ми відкладаємо свої іграшки, зупиняємось і стоїмо тихенько-тихенько. Бо саме тоді ми згадуємо всіх янголиків, які нас оберігають.

Коли настає хвилина мовчання, ми не говоримо, не бігаємо, не шумимо. Ми зупиняємо всі справи — так само, як колись зупинили свої справи наші воїни, щоб нас берегти.

У цю хвилину ми даруємо янголикам маленьке “дякую”. І ця тиша наповнюється добром і світлом. Бо коли ми стоїмо спокійно й думаємо щось гарне, — янголи це відчувають і усміхаються з неба.

Цієї хвилини ми можемо відчути янголиків — як теплі сонячні промінчики, що лагідно торкаються наших щічок. Це вони огортають своїми крилами всіх, хто стоїть тихенько, і продовжують з неба захищати нашу Україну від ворога.

А коли хвилина закінчується, ми усміхаємось, бо знаємо — янголи нас чують. І найкраще “дякую”, яке ми можемо їм подарувати, — це бути добрими, слухняними і берегти Україну, так, як вони бережуть нас.

Гра «Тиша-добро»

Після казки діти разом із вихователем “грають у тишу”.
Це не покарання за галас, а тепла гра — “тиша-добро”.

«А тепер давайте всі разом послухаємо, як тиша дихає…»

У цей момент у групі панує особлива атмосфера — спокій, затишок, довіра. Діти притихають, спостерігають за вихователем, прислухаються. Вони відчувають, що тиша — це не порожнеча, а щось світле й добре.

Перші кроки до розуміння

Так формується перше розуміння, що мовчання буває не лише тоді, коли «не можна говорити», а й тоді, коли хочеться подякувати — без слів.